Парос
Повітря пахне всушеним корінням,
гудіння бджіл гучніше за прибій.
Паром з Геракліона до Коринфа
загублений у далі голубій,
де глибина для того і потрібна,
аби тривозі вічно буть на дні.
Назавтра він вертатиме з Коринфа,
а нам додому за чотири дні.
Мабуть насправді спершу було слово.
А потім - тиша. Ось вона, довкіль.
В пустих церквах нема обличчя злого.
І той, що впав, - лиш розпач чи то біль.
Цей бог великий, а попи хитрезні,
святий заступник в кожній хаті свій.
Та як сусіди зійдуться на тризні -
в дідів поллються справжні сльози з вій.
Ця тиша в них - відлуння того слова.
Ці бджоли - найспівучіша з пісень.
Ці квіти на камінні - божа слава,
за те, що дав нам хліба на цей день.
А нам з тобою - ще й вина і сиру.
Ерітрос, лейкос - коренем у кров.
Червоне й біле, що благають миру.
Якби ж він був. Весь світ би став любов.
Нехай хоч намальований лишиться
на цій землі, що Парос їй ім'я,
де білий парус у птахи пошився,
де дихали корінням ти і я.