ИВАН ЮТИН

*  *  *

​

Немов сірник, зненацька зірка
ковзне, де в темряві дорога,
й із сотні мрій моїх надмірних -
якої вигукну до бога?

​

Там певно панотець небесний
прикурює, й тієї миті
є час лише благати чесно
про найвагоміше у світі.

​

Блаженний спокій в розмаїтті?
Хрущі у вишнях понад ставом?
Доладний спів, розумні діти? -
на те усе часу нестало.

​

Спитав би злагоди між люди,
братерства непримирних націй?..
Моїм таланам дати ладу,
бо скільки можна починатись?

​

Спитать щоб тіло не боліло?
З душею впораюся, мабуть.
Та з губ злітає справжнє діло -
за мене більше, й досі вадить.

​

Все ту ж являючи дитину,

молю - з усіх скарбів астралу:
щоб ти мене поцілувала.
А далі уявить не встигну.