* * *
Якби я був мала дитина -
то посміхався б кожній жінці,
возив од Яблуні до Тина
вемедика на вантажівці.
Казав би зайцеві: чекайте,
ваш рейс до Слив за півгодини.
І малював таємні карти
ще не відкритої країни.
З бабусею б ходив на цвинтар,
кутю на помин з нею ставив
на ті могилки позавиті
під безіменними хрестами.
Якби я був юнак тендітний -
одну б тебе кохав без тями,
і мріяв би, як власним дітям
прищепим спрагу до життя ми.
Розрізнював би зле і світле,
казав би - наче відтинав би.
Доводив би і власним видом,
як далеко пішов од мавпи.
Якби нарешті став дорослим -
писав би в смак, робив завзято.
І вірив би: нехай непросто,
та прийде день, і буде свято,
в моїй уявній Батьківщині,
в колибі над співучим Стриєм,
якийсь леґінь свою дівчину
моїми віршами зустріне.
А я - старий за півгодини.
А в мене зуби розгойдало.
І совість корчена від диму.
І все життя прожив недбало.
І я роблю це не навмисно,
а з того, що у серці густо:
російською писати - вбивство,
а замовчати - самогубство.