Дев`яноста траса
Сонце випалює тіні на глині.
Траса пуста у Йорданській долині.
Бог молодий голосує на розі.
Але мені з ним не по дорозі.
Я загальмую, а він посміхнеться:
Їдь, мов, дитино, куди заманеться.
Вгору, прямісінько богові треба.
Там, де земля доторкнулася неба,
В білій одежі, з кудрями златими
Ждуть його друзі в Єрусалимі.
Я ж повертаю, де брудно і лисо.
В мене шляхи мов вужі заплелися.
Ні, він ніколи не сяде зі мною,
Втомою не зажуриться земною.
В Єрусалимських освячених горах
З друзями він лікуватиме хворих.
Світяться очі всесвітнім спасінням.
Краплі з чола його стануть насінням.
З довгими віями, майже дівочі -
Раптом згадаю, де бачив ці очі.
Гнали в легені повітря насоси,
Матір погоджувалася крізь сльози:
Ось, розбирайте, кому допоможе -
Очі, кістки його. Серденько, боже…
Батько в посольстві очікував візу.
Попіл з останків зсипали в валізу.
Тільки й зосталося: світом блукають
Шкіра, нирки, нерозказана пам'ять.
Скинув мішок. Наче вітер у хату -
Поруч сідає.
- Ну, здрастуйте, тату.