top of page
* * *
Важко знати, що ти не існуєш.
Що подяку немає кому
Шепотіти за морок і суміш
Сонця з кров'ю в осіннім диму,
Де на чорному тлі лихолісся
Червоніє чароване листя.
Можу плакати, як заманеться.
В ліс ховатись, мов зляканий звір.
За вечерю подякую неньці.
А за подих, за відгук, за зір?
Сльози вип'є з жагою земля ж.
Лиш чорнішає, хоч в неї ляж.
Я веселий у світ приблудився.
Тільки згодом побачив біду:
Там у терну вже цвіт похилився,
Тут горіх шкандиба по воду.
Я про все тобі слів доберу,
Як на трасі тебе підберу.
bottom of page